Своїми спогадами поділилися люди, які тривалий час працюють на підприємстві.

Світлана Миколаївна Захаренко, заступник директора “БІАГР” по заготівлі сировини, голова місцевого комітету профспілки:

— Я починала працювати на підприємстві в липні 1996 року заготівельником сировини, потім була інспектором по заготівлі, зрештою, стала займатися торгівлею. З упевненістю можу сказати: те, що було тоді, і те, що зараз — це небо й земля! Тут навіть нічого порівнювати, усе кардинально змінилося: і виробничий процес, й умови праці, і відношення до працівників, й обсяги продукції…

Зараз ми переробляємо близько 300 т молока в день, у тому числі 10–11 т зливного, закупленого в населення. Нам постачають сировину селяни не лише з нашої Білоцерківської громади, а й із Гадяччини, Шишаччини, Решетилівщини, колишніх Хорольського, Семенівського, Новосанжарського районів.

По господарствах їздять великі молоковози на 10–15 т, у населення скуповуємо молоко маленькими машинами — до 4 т. Автопарк дуже великий, він постійно поповнюється.

Коли ж я починала працювати, на підприємстві було всього 3 молоковози. Вони збирали 3,5 т молока в день, причому в основному в людей.

Колгоспи на той час розпалися, а населення тримало чимало корів. Я приходила на роботу о 5-й ранку, сідала в молоковоз, і ми їздили та скуповували молоко. Попередньо я телефонувала голові сільради, домовлялася, коли ми приїдемо, просила попередити людей, щоби приносили молоко…

Люди були дуже раді, охоче здавали молоко і приносили якнайкраще. Стандартна жирність молока — 3,4 %, та ми цілий молоковоз привозили із жирністю 4,2 %. У мене були молокомір, ареометр, лакмусовий папірець, спеціальний посуд (баночка) для аналізів, я вибірково перевіряла зібрану сировину…

Ціна була різною — залежно від жирності. Грошей не було, то я возила продукцію й нею розраховувалася зі здавачами молока. Коли підприємство очолив Віктор Володимирович, то він давав свої гроші, щоби розраховуватися з людьми. Він одразу сказав: «Я мушу де завгодно віднайти кошти, але з виробниками молока розрахуватися до копійки!» І цього принципу він дотримується завжди.

Люди переконалися, що ми своєчасно розраховуємося, причому грошима, й охочих здавати молоко побільшало. Я вже сама не їздила, а набрала дівчат (у нас було 18 заготівельників), які збирали молоко в населення. А я стала працювати заступником директора по заготівлі.

Тоді цього зливного молока було море, але Віктор Володимирович Кордубан сказав: це неперспективно, нам треба мати свою сировинну базу. Я не розуміла й говорила: навіщо? Адже навкруги стільки охочих здавати молоко — вибирай, яке завгодно.

У 1996 році ніхто й думки не мав, що з’являться великі сільськогосподарські підприємства, що селяни поступово відмовляться утримувати корів, бо це стане невигідним… А він наче бачив крізь роки! І завдяки цій далекоглядності наше підприємство стало сучасним, європейським. І продукція, яку ми виробляємо, теж європейська.

Віктор Володимирович запровадив на підприємстві контроль якості, налагодив роботу ветеринарної служби. Мені соромно згадувати мийку, яка була раніше: молоковози ледь обполіскували водою, і на тому все… А яку реконструкцію він провів!

Та найважливіше, на мою думку (і це я вам як голова профспілки скажу), це відношення адміністрації до працівників. Я багатьом розказую: як це добре, коли власник знаходиться поряд, а не десь там у Києві чи за кордоном. Немає оточення, наближеного до власника, немає брехні, яку йому переповідають… Коли виникає будь-яке питання, можна піти й оперативно його вирішити. Керівництво завжди знає, що відбувається на підприємстві, у колективі, воно повсякчас піклується про працівників, знає їхні інтереси…

Зарплати в усіх нормальні, і виплачуються вчасно. Не було жодного дня, щоби людям затримали зарплату хоча б на день або заборгували гроші господарствам чи населенню. Якщо банки десь збилися й затримали гроші, нам одразу телефонують: «А що трапилося?» Знаю ситуацію на інших підприємствах, то там заборгованості дуже великі, вони не розраховуються по кілька місяців.

А які умови праці на підприємстві! Соціальний пакет повністю дотримується. Крім того, виплачують премії до свят, грошову допомогу. Профспілка теж надає допомогу людям.

На переважній більшості підприємств профспілок немає. А в нас є. Щомісяця бухгалтерія вираховує 2 % із заробітної плати кожного члена профспілки, ці кошти акумулюються на окремому рахунку. А оскільки зарплати на підприємстві високі, причому виплачуються легально, то й кошти накопичуються чималі. Профспілка надає матеріальну допомогу у випадку хвороби працівника, на оплату операції, проведення обстеження на ковід. Виплачується матеріальне заохочення від профспілки за стаж роботи на підприємстві в день народження з круглою датою, а також при виході працівника на пенсію.

Валентина Іванівна Сенчук, заступник директора “БІАГР” з виробництва:

— Мій трудовий шлях на підприємстві почався 2002 року з посади приймальника сировини. Відтоді минуло майже 20 років, та я все добре пам’ятаю…

Тоді було ще старе приміщення, старе обладнання, старі установки аміачні. Та й обсяги виробництва не зрівняти з нинішніми: коли я прийшла, переробляли 50 т молока, а зараз — 300 т.

В обов’язки приймальника сировини входило приймати й резервувати молоко. Потім мене призначили маслоробом, і я не лише приймала молоко, а і працювала на маслолінії, де виготовляли масло.

Свого часу я закінчила Полтавський технікум харчових технологій зі спеціалізацією «М’ясо», довелося повторно закінчувати технікум із перекваліфікацією на молоко. Згодом я ще й заочно закінчила Київський інститут харчових технологій.

У 2005 році мене призначили технологом на час декретної відпустки основного працівника. Добре пам’ятаю, як у 2008 році наша компанія “БІАГР” запускала цех сиру кисломолочного. Скільки зусиль, скільки душі було вкладено в цей процес!

Спочатку в нас було лише два сировиготовлювачі по 5 т кожен. Тобто одночасно заливали лише 10 т суміші. Сир виходив смачний, продукція швидко розкуповувалася, і кількість сировиготовлювачів поступово збільшувалася. Відповідно зростали й обсяги виробництва. Зараз ми одночасно переробляємо 160 т суміші, з них отримуємо 22 т сиру.

У 2011 році у “БІАГР” був збудований і розпочав роботу цех із виробництва плавленого сиру. П’ять років я його очолювала, налагоджувала роботу, а у 2016 році мене призначили заступником директора з виробництва. На той час воно значно зросло: у 2014 на підприємстві запустили цех із виробництва сухих молочних сумішей. Цього року він значно розширився за рахунок нових ліній для виробництва сироватки.

“Білоцерківська агропромислова компанія” не стоїть на місці, постійно розвивається, з’являється нове, сучасне обладнання, і це, безумовно, радує. Ну а я живу життям заводу, живу роботою, постійно контролюю виробничі процеси, нерідко навіть у вихідні приїжджаю на підприємство. Вдячна своїм батькам, що вони допомагали мені виховувати (по суті, самотужки виростили) мого сина. Він уже дорослий, студент Києво-Могилянської академії.

Зараз дістатися на завод зовсім нескладно: щодня курсує службовий автобус, який підвозить працівників. Але був час, коли доводилося добиратися з роботи й на роботу велосипедом. Інколи зміна закінчувалася о 2-й годині ночі, і я поночі велосипедом поверталася додому в Дзюбівщину, а вже о 6-й ранку треба було знову їхати на роботу…

Якось колега по роботі мені сказала: «Ви вийшли заміж за виробництво». Може, це твердження недалеке від істини. Я просто не мислю свого життя без заводу, без роботи. А в роботі для мене найважливіше — виготовити якісну продукцію й виконати планові показники.

Я ціную повагу людей, з якими працюю, люблю весь наш дружний колектив. І дуже поважаю власників підприємства та директора: вони розумні, інтелігентні, порядні люди.

Леся Сергіївна Коваленко, головний технолог “БІАГР”:

— У роботі мені найбільше імпонує те, що постійно доводиться дізнаватися багато нової інформації, аналізувати її, робити щось нове. Спокійна робота не для мене — не люблю рутини.

Коли 17 років тому нам із чоловіком запропонували роботу на підприємстві, я була недавньою випускницею університету: лише 8 місяців працювала. Мене одразу призначили технологом, і я одна відповідала за цей напрямок роботи. Правда, обсяги виробництва тоді були не такими масштабними, як зараз. Був лише один цех у старому приміщенні, невеличке приміщення для приймання молока… Ось цієї адмінбудівлі тоді ще не було.

Неабиякою проблемою в той час були постійні відключення електроенергії. Несподівано зникав струм, і треба було всім нагадувати, щоби вимкнули апарати.

Попри труднощі, підприємство постійно розвивалося: з’явився цех плавлених сирів, потім цех сухого молока… Щоразу перед випуском нової продукції доводилося розробляти рецептуру й технологію, а потім контролювати готовий продукт. Траплялося і вносити зміни в існуючі технологію та рецептуру.

Зрештою охопити всі ділянки роботи одній людині виявилося не під силу. Технологічну службу розширили до трьох працівників. Правда, зараз ми працюємо лише удвох: я курую цех із виробництва сухих молочних продуктів і цех плавлених сирів, а технолог Михайло Олександрович Клименко відповідає за маслоцех і цех із виробництва сиру кисломолочного.

Як головний технолог я входжу в групу із впровадження нового обладнання. Перед тим, як закупити його, члени групи вивчають та обговорюють усі можливі варіанти. Зі свого боку аналізую температурно-технологічну схему обладнання: чи можливо буде дотримуватися температурних режимів (наприклад, для сквашування), яка тривалість цих процесів і т. д.

Нещодавно в маслоцеху запустили нове обладнання для фасування масла, а в цеху з виготовлення сухих молочних сумішей установили лінії для виготовлення сухої сироватки.

Перед тим, як закупити обладнання, до нас на підприємство приїжджало багато представників різних компаній, які рекламували свою продукцію. Ми уважно вивчали її параметри, щоби зробити виважений вибір. Уже коли змонтували нове обладнання, дізналися багато цікавого про технологію виробництва. Наприклад, якими мають бути параметри сировини, щоби вийшов якісний продукт. Нюансів дуже багато, й усі їх треба враховувати.

Одне слово, не можна стояти на місці, треба постійно вчитися, розвиватися. Саме це я найбільше ціную у своїй роботі.

Ірина Володимирівна Коржова, заступник директора “БІАГР” з якості:

— Для мене робота у компанії «БіАГР» — це рівно половина життя: мені 54 роки, з них 27 років я працюю на підприємстві. Свою трудову діяльність почала продавцем у магазині молочних продуктів (був такий у селі Красногорівка) — там продавали морозиво та продукцію Білоцерківського молочного заводу. Згодом працювала технологом, начальником виробничого цеху, де в невеликих приміщеннях виготовляли масло, сир «Лиманський» (до речі, він був дуже смачним і користувався великим попитом у покупців) та високоякісний казеїн технічний, про який знали в усій Європі.

На моїх очах на підприємстві відбувалася реконструкція з розширенням та переоснащенням виробництва.

Водночас з'являлося більше експлуатаційної документації на технологічне обладнання, а також документів, які регламентували виробничі та інші процеси, пов’язані з виробництвом. Усю цю інформацію потрібно було систематизувати, адже саме грамотна організація документообігу є запорукою успішної роботи кожної організації.

Розпочалося впровадження системи якості та безпечності. Це давало гарантії споживачам, що придбана продукція відповідає всім вимогам. Керівництво доручило мені займатися цією цікавою та важливою справою, яка тісно пов’язана з близькими для мене виробничими процесами.

На той час увесь адмінперсонал тіснився в маленькому адмінкорпусі, який тоді називався «контора». Навіть розкласти документи було ніде: у мене був лише стіл, і на ньому, у ньому та під ним лежали стоси папок — їх просто ніде було покласти. Був один комп’ютер на всіх, і ми по черзі на ньому працювали. Але я хочу наголосити, що навіть тоді, у той непростий час, на підприємстві думали про якість продукції, про те, як систематизувати всі попередні напрацювання.

На сьогодні на підприємстві “БІАГР” успішно працює підрозділ контролю якості, який я очолюю і який аналізує можливі ризики, пов’язані з якістю та безпекою харчових продуктів. Система постійно вдосконалюється, адже недарма кажуть: «Немає межі досконалості».

Хотілося б наголосити, що досягти успіху нам удалося завдяки командній роботі всього колективу. Кожен працівник підприємства — це передусім командний гравець: відповідальний, добросовісний, старанний, порядний, причому в усьому — і в роботі, й у ставленні один до одного. І коли нова людина приходить працювати в нашу компанію, то незабаром набуває якостей, які домінують у колективі. Адже інакше просто й бути не може…

Олена Анатоліївна Карташова, начальник господарства складського:

— 2002 року я влаштувалася на завод мийницею: мила танки зі шланга. Взувала чоботи по коліна, брала щітку-бочкомийку, засипала миючі засоби, залазила всередину танка й щіткою вручну терла йому боки. А в перервах між роботою мене ставили закачувати молоко в машини.

У спеку, морози, негоду сиділа зверху на молоковозі і тримала шланг, поки машина не наповниться молоком. Потім кричала приймальнику: «Виключай, повна бочка!»

З часом перейшла мити автоцистерни безпосередньо на мийці. Тут у мої обов’язки входила тільки мийка цистерн.

Пройшло десь півтора року, як мене перевели комірником у склад готової продукції. Я працювала разом із Кущ Валентиною Василівною. Ми видавали таропакувальні матеріали, завантажували виготовленою продукцією машини, які везли її на Харків, Кременчук, Полтаву, Миргород. На цьому географія постачання закінчувалася. Тоді ще не було комп’ютерів, усю документацію ми виписували вручну. І машини завантажували та розвантажували теж вручну.

Потім я пішла в декретну відпустку. Коли дитині виповнилося 9 місяців, мене попросили вийти на роботу, але вже на склад товарно-матеріальних цінностей — там, де зберігаються запчастини до автомобілів. Я виписувала накладні, приходувала їх, видавала таропакувальні матеріали, запчастини…Десь через рік повернулася на склад готової продукції. У моєму підпорядкуванні було від 50 до 55 чоловік. Люди дуже різні, але я з усіма знаходила спільну мову.

А у 2013 році за ініціативою Віктора Володимировича Кордубана побудували нові склади готової продукції: великі, просторі, з найсучаснішим обладнанням. Працювати стало набагато зручніше. Тепер ми оснащені комп’ютерами, причому на комп’ютери встановлені дуже зручні програми. Товар скануємо сканером — як у магазині. Готову продукцію на склад доставляють автомобілі, а ми приймаємо й відвантажуємо її, потім видаємо…

Тепер білоцерківські масло й сир, які виготовляють на Полтавщині, розвозять по всій Україні: у Київ, Харків, Дніпро, Запоріжжя, Миколаїв, Одесу… А сухе молоко постачають на експорт. І хоча обсяги продукції зросли, у складському господарстві працюють усього 20 осіб. Це комірники, водії навантажувачів і підсобні робітники. В усіх стаж щонайменше п’ять років, усі дуже відповідальні в роботі, чесні та справедливі. Я працюю з 8-ї ранку до 5-ї години вечора, а склад готової продукції — цілодобово.

Головне в моїй роботі — спілкування з людьми. Треба вміти правильно донести інформацію, озвучити завдання, які стоять перед колективом і кожним працівником зокрема. Розумієте, коли отримуєш задоволення від роботи, то мимоволі хочеться працювати ще краще!