Ці чоловіки знали, що на них чекає. Хоча, можливо, реальність виявилася страшнішою, ніж очікування. Та вони розуміли: саме від них сьогодні залежить існування їхньої держави, їхньої батьківщини. Саме на них покладають надії мільйони співвітчизників, саме за них молиться вся Україна. І їхні страждання, жертви і зусилля виявилися недаремними: перелам настав, ЗСУ упевнено витісняють ворога з окупованих територій.

Ось що говорять про наших захисників їхні колеги по роботі.

Із транспортного відділу БІАГР призвали 17 працівників

Чи не найбільше мобілізованих – у суто чоловічому підрозділі підприємства “Білоцерківська агропромислова група” – транспортному відділі. Звідси пішло на фронт 12 водіїв, 4 слюсарів, контролер технічного стану колісних виробів.

Принагідно зазначимо: відбір на посади водіїв, слюсарів, контролерів у транспортний відділ надзвичайно суворий. На роботу беруть винятково професіоналів, причому чесних, порядних і відповідальних. Приміром, робота водієм передбачає поїздки по всіх регіонах України, непередбачувані ситуації, коли потрібно і авто відремонтувати, й швидко прийняти самостійне рішення.

Здебільшого працюють у відділі досвідчені водії, які прийшли на підприємство 5, 10 чи навіть більше років тому. Є серед них і учасники АТО, як от водій із доставки готової продукції Микола Анатолійович Єфанов. Наприкінці 2021 року чоловік повернувсь із зони бойових дій на Донбасі, а 25 лютого 2022 року знову пішов воювати й зараз перебуває на передовій.

Ще один атовець – водій Едуард Леонідович Любиченко. Вже наступного дня від початку війни він разом із М. А. Єфановим стояв у черзі під військкоматом. Едуард майже одразу потрапив на передову. Воював у найгарячіших точках, вивчав західну зброю за кордоном, повернувся і знову бив ворога. Не оминув і госпітального ліжка...

24 лютого добровольцем пішов на війну й водій із доставки готової продукції В’ячеслав Володимирович Нос, наступного дня до військкомату з’явився його колега Володимир Іванович Кикоть. Раніше вони розвозили по всій Україні смачну й корисну молочну продукцію брендів Білоцерківське та БІЛО та називали свою місію «доставкою щастя». Тепер же в найгарячіших точках фронту вони несуть українцям справжнє щастя мирно жити на рідній землі, звільняючи окуповані орками міста і села.

До війни Сергій В’ячеславович Плєшаков і Олександр Миколайович Скорик працювали на великовантажних машинах, якими доставляли молоко з різних господарств на підприємство БІАГР. Щодня вони вирушали звичним маршрутом, де на них уже чекали... Однак війна безжально перервала мирну роботу обох чоловіків. Зараз вони нещадно б'ють рашистів на передовій.

Олегу Олексійовичу Столярову довелося довго вмовляти працівників військкомату, які не хотіли його мобілізовувати, щоб вони змінили своє рішення. Чоловік, який у перший же день війни прибув до військкомату й відстояв там величезну чергу, таки потрапив на передову.

Заступниця директора з логістики та транспорту БІАГР Наталія Олександрівна Іщєнко не пориває зв’язків зі своїми колишніми підлеглими, які тепер стали воїнами. Правда, зазначає, що з фронту здебільшого у відповідь на її дзвінки чи повідомлення надходять лише скупі есемески, інколи просто плюсики: «все добре». Вона розуміє, що нашим воїнам під час гарячих боїв не до сентиментів. Простіше підтримувати зв’язок із тими, хто служить у теробороні (а таких теж чимало).

– Слюсар 4-го розряду Олександр Володимирович Кібальник служить у Білоцерківці, – розповідає Наталія Іщєнко. – Трохи далі (теж у теробороні) несуть службу водій Леонід Вікторович Кравцов, слюсарі 3-го розряду Ігор Іванович Ткаченко і Владислав Андрійович Михайлов, контролер технічного стану колісних транспортних засобів Олександр Олександрович Москаленко. Чоловіки разом працювали, разом у перші дні війни з’явилися до військкомату, а тепер разом, в одній частині, стоять на сторожі рідної землі.

Потрапили до лав тероборони й водії Володимир Васильович Крутько, Олександр Іванович Скорик і Максим Сергійович Нечай.

Останній – наймолодший у транспортному відділі БІАГР. Торік він відслужив строкову службу в ЗСУ й одразу влаштувався на підприємство. Та не минуло й року, як хлопцеві знову довелося взяти до рук зброю.

– Слюсар 3-го розряду Микола Іванович Химинець у перші дні війни теж служив у Територіальній обороні, та невдовзі потрапив на передову. Він нічого не пише (мабуть, не може), та я сподіваюся, що з ним усе добре, – говорить Наталія Іщєнко.

А ось для водія Костянтина Миколайовича Бондара служба в Теробороні, де він був із перших днів війни, вже закінчилася, адже він – багатодітний батько. Чоловік має досвід поїздок за кордон, тож готується вже найближчим часом здійснювати рейси до Євросоюзу, доставляючи продукцію «БіАГР». Брати разом стали на захист країни

Сімейні династії – не дивина для компанії «Білоцерківська агропромислова група». Дуже часто тут працюють батьки й діти, брати й сестри, чоловіки й дружини. Така родинність свідчить про те, що працівники не відмовляють своїх родичів від роботи на підприємстві, а навпаки, розповідають про переваги й радять наслідувати свій приклад.

Яскрава ілюстрація «сімейного підряду» – дві родини Бутяг. Ярослав Васильович Бутяга – майстер цеху виробництва плавленого сиру, яким керує його дружина Тетяна Михайлівна. Його брат Павло Васильович Бутяга – апаратник виробництва сухих молочних продуктів 3 -го розряду. Дружина Павла Тетяна теж працює на підприємстві. Ярослав і Тетяна живуть у Подолі, Павло й Тетяна – у Великій Багачці, звідки брати родом.

25 лютого 2022 року обидва брати добровольцями з’явилися до військкомату, щоб вступити до лав ЗСУ і дати відсіч ворогові. Павла Васильовича залишили служити при військкоматі, а Ярослав Васильович зараз захищає кордон України в Чернігівській області.

Разом із Павлом Васильовичем Бутягою у цеху з виробництва сухих молочних продуктів працював ще один уродженець Великої Багачки Олексій Юрійович П’ятак. Він прийшов на підприємство п'ять років тому й за цей час став досвідченим апаратником виробництва сухих молочних продуктів, мав 4-й розряд.

Через два з половиною роки влаштувався на підприємство БІАГР і його старший брат Євгеній. Він теж став апаратником, тільки працював у маслоцеху апаратником пастеризації та охолодження молока 4-го розряду.

– Щоб стати повноцінним апаратником, потрібно довго й старанно вчитися, – пояснює начальник цеху з виробництва сухих молочних сумішей Руслан Сергійович Любін.

Обидва брати були сумлінними й працелюбними, їх цінували в колективі. Та коли рашисти підло напали на нашу землю, Євген уже наступного дня з’явився до військкомату. Спочатку служив у Територіальній обороні, потім потрапив на передову. А на початку вересня був мобілізований і Олексій.

На місці воїнів тепер стажери

Руслан Любін дуже тепло відгукується про Павла Васильовича Бутягу та Олексія Юрійовича П'ятака, а також про ще одного свого підлеглого, який зараз на фронті – оператора автоматичної лінії виробництва молочних продуктів Андрія Олександровича Ксьондза.

– Усі хлопці відповідальні, старанні, працьовиті й чудові як люди, – характеризує своїх підлеглих начальник цеху. – Та й працівники досвідчені. Андрій Ксьондз влаштувався в наш цех торік. Тоді якраз словаки монтували експериментальну лінію з виробництва сухих молочних сумішей, вони безпосередньо навчили його працювати на ній.

На місці звільнених за мобілізацією працівників зараз працюють стажери, однак знадобиться чимало часу, поки вони доростуть до рівня сьогоднішніх воїнів.

Допоміг попередній досвід

Серед тих, хто вже 24 лютого з’явився до військкомату, був і начальник служби безпеки

«Білоцерківської агропромислової групи», учасник АТО Олександр Вікторович Кордубан. Його одразу ж призначили керувати новоствореним підрозділом Територіальної оборони й доручили охорону критично важливого об’єкту.

Олександр Вікторович Кордубан говорить: охорона об’єктів у мирний час та в умовах воєнного стану суттєво різняться, та все ж йому стали в нагоді попередній досвід військової служби, знання основ організації охорони підприємства, а також уміння керувати людьми.

«Працювати з ними – одне задоволення»

Ми вже згадували водія молоковоза Олександра Миколайовича Скорика, який зараз на фронті. Разом з ним був мобілізований і його брат Сергій Миколайович Скорик. Він працював комірником на складі товарно-матеріальних цінностей. Із цього підрозділу мобілізували трьох працівників.

– Сергій Миколайович – найдосвідченіший з-поміж них, він працює на підприємстві з 2013 року. Він справжній трудяга й дуже любить свою роботу. Має свій характер, але це тому, що він принциповий, щирий, прямолінійний. Він в очі каже те, що думає, – розповідає заступниця директора з постачання та обліку товарно-матеріальних цінностей БІАГР Наталя Олексіївна Недовіс.

Комірник Володимир Олександрович Кібальник працює у компанії «Білоцерківська агропромислова група» з грудня 2019 року. Він теж сумлінний і працьовитий, проте, навпаки, має дуже поступливий характер.

– Та коли об’єднати людяність цих двох, вийде наш завідувач складу Володимир Вікторович Силка, – каже Наталія Олексіївна. – Це безвідмовний чоловік! Хто б коли його про що не попросив – він усе зробить. Дуже добрий до людей. А загалом усі хлопці гарні. Працювати з ними – одне задоволення.

С. М. Скорик і В. О. Кібальник узяли до рук зброю в перші ж дні війни. Сергій Миколайович воює на передовій, Володимир Олександрович служить у Теробороні. А Володимира Силку мобілізували зовсім недавно – на початку вересня.

«Без нього дуже важко»

Житель с. Рокита Андрій Володимирович Осіпов працював водієм навантажувача на складі готової продукції з 2015 року.

– Це фахівець своєї справи, який досконало знає електрокар і завжди підтримує його в належному стані. Андрій дуже відповідальний, йому не треба нагадувати про техобслуговування чи ремонт: він сам усе зробить. Як людина він спокійний, стриманий, без нього дуже важко, – говорить про Осіпова начальниця складського господарства БІАГР Олена Анатоліївна Карташова.

Із перших днів війни А. В. Осіпов служив у Територіальній обороні, періодично телефонував на підприємство. Однак кілька останніх тижнів, не виходить на зв’язок. Раніше він повідомляв, що його мають перекинути на передову, тож, мабуть, так і трапилося, припускає вона.

Добрий, спокійний, урівноважений

Ще один працівник складу, про якого з теплотою відгукується Олена Карташова – комірник Олександр Григорович Удовик.

– Ще коли я була комірником, Олександр Григорович працював водієм навантажувача, – розповідає вона. – Я помітила, що він дуже відповідальний і добре вміє рахувати. Тож коли очолила складське господарство, запропонувала йому перейти на посаду комірника. Він не хотів: боявся підвести колектив. Але в нього все вийшло. З цієї посади він і пішов 25 лютого обороняти країну. Він добрий, спокійний, урівноважений. У с. Лугове на нього чекають дружина і двоє діток. І ми чекаємо. Коли пишу йому в телефоні, зазвичай відписує: «Ок». Значить, живий, здоровий…

Тимчасово на місці мобілізованих чоловіків на складі працюють працівники Харківського підрозділу «Білоцерківської агропромислової групи», які вимушено евакуювалися до нашої громади.

«Заточений на роботу»

Якщо говорити про сімейні династії, обов’язково слід згадати родину Артеменків із с. Дзюбівщина. Вона об’єднала три покоління заводчан!

Спочатку на підприємство прийшли працювати Тетяна Андріївна та Володимир Леонтійович Артеменки.

Згодом до них приєдналися їхні син, двоє дочок, зять, невістка, а потім ще й онуки.

Син Тетяни Андріївни та Володимира Леонтійовича Євген Володимирович Артеменко працював на підприємстві з 2004 року, був налагоджувальником устаткування у виробництві харчової продукції 3-го розряду.

– Гарна людина і справжній чоловік: надійний, відповідальний, доброзичливий, спокійний і заточений на роботу, – характеризує його головний інженер БІАГР В’ячеслав Миколайович Марченко. – Він будь-яку роботу може виконати на відмінно. При цьому дуже кмітливий: якщо потрібно, сам виточить якусь деталь, використає підручні засоби. Одне слово, завжди щось придумає. Принциповий, чесний, ніколи не обманює й не терпить брехні. З ним приємно працювати.

Учасник АТО, Євген Володимирович у перші ж дні війни був мобілізований і потрапив на передову. Воював у найгарячіших точках. Місяць тому родина отримала сумну звістку: чоловік пропав безвісти. Це неабияк підкосило Володимира Леонтійовича, його серце не витримало.

Батько вже ніколи не побачить сина. Проте дружина Ольга Сергіївна (вона працює на підприємстві маслоробом 4 розряду) та інші рідні не втрачають надії. Існує чимало випадків, коли наші бійці потрапляли в полон до ворога, хоча вважалися зниклими безвісти чи навіть загиблими.

Російський полон – це неабияке фізичне й моральне знущання, однак Ольга Сергіївна Артеменко не сумнівається: її чоловік із честю витримає це випробування. Головне – залишитися живим, щоб потім повернутися.

Тож тримайся, Євгене! У тебе вірять, на тебе чекають.

Сумлінні й старанні зараз на фронті

Віталій Володимирович Черненко – уродженець м. Полтава, який після одруження переїхав до дружини в с. Остап’є. Подружжя разом працювало на підприємстві БІАГР. Віталій влаштувався сюди зовсім недавно – в листопаді 2021 року. Був учнем оператора розфасувально-пакувального автомата. 5 березня його мобілізували до лав ЗСУ.

– Дуже відповідальний, сором’язливий, совісний і порядний, – відгукується про Віталія Черненка начальниця цеху виробництва вплавленого сиру Тетяна Михайлівна Бутяга. – Ми чекаємо його повернення.

На фронті й п'ятеро колишніх працівників цеху з виробництва масла та напівфабрикатів. Водій навантажувача Сергій Олександрович Кагіров ще в листопаді 2019 року звільнився з підприємства та уклав контракт із ЗСУ. Коли почалася повномасштабна війна, воювати довелося не лише на Донбасі, а по всій Україні.

Маслороб 2 розряду Григорій Миколайович Додух і апаратник Євгегій Юрійович П'ятак 25 лютого добровольцями з'явилися для мобілізації. Євгеній П'ятак деякий час служив у теробороні, після чого його направили на передову. Т ам же одразу опинився й Григорій Додух.

Трохи пізніше (у квітні) мобілізували й приймальника сировини 3 розряду Володимира Григоровича Лиходіда.

– Він мав бронь, тож міг і відмовитися, але не зробив цього, не став ухилятися від призову, – свідчить заступниця директора з виробництва БІАГР Валентина Іванівна Сенчук.

Усіх своїх підлеглих вона характеризує як професійних, працьовитих, старанних, сумлінних і відповідальних працівників. Тимчасово на їхні посади влаштували працівників підприємства, які приїхали в Білоцерківку з Харківської області. Проте, запевняє Валентина Сенчук, у цеху чекають на якнайшвидше повернення воїнів.

Не втрачав витримки й доставляв продукцію

У перші дні війни в Харкові було вкрай неспокійно. Ворог обстрілював колишню столицю України ракетами й артилерією. «Прилітало» повсюди. Проте експедитор відділу продаж (Харківська область) В’ячеслав Євгенійович Ольховський не втрачав витримки й продовжував виконувати свої обов’язки.

Ризикуючи життям, він розвозив БІЛОпродукцію звичними маршрутами. Її з нетерпінням чекали харків’яни, адже полиці магазинів одразу спорожніли: частина підприємств зупинилася, частина не ризикувала доставляти свої вироби в неспокійні райони.

Обстріли Харкова не припинялися й у наступні місяці. Лише коли наприкінці літа ЗСУ витіснили ворога з території Харківщини, ситуація в місті трохи стабілізувалася. Та на той час В’ячеслава вже не було в «другій столиці»: у серпні його мобілізували до лав ЗСУ, й тепер він сам жене рашистів.

«Вони – не Рембо, а звичайні люди»

Саме так говорить начальник відділу продаж Київської області БІАГР Євгеній Леонідович Лозовий про своїх підлеглих – водія автотранспортних засобів Ореста Любомировича Мельника і мерчендайзера Андрія Віталійовича Судака. І додає:

– Ці чоловіки – звичайні працівники, які добре, на совість, виконували свої обов’язки, але, власне, нічим особливим не вирізнялися. І показного патріотизму не демонстрували. Та коли ворог напав на нашу землю, вони без жодних вагань стали в стрій. Я захоплююся їхнім учинком. Обидва з’явилися до військкомату для поновлення обліку й були мобілізовані до ЗСУ. Одному – трохи більше 40, другому – 25 років, він іще неодружений. Орест гнав фашистів із Чернігівської області, потім його частину перекинули в Дніпропетровську область. Де він зараз – не знаю. Андрій теж не в тилу, він бере безпосередню участь у бойових діях.

Ось на таких чоловіках – простих, сумлінних, працьовитих – і тримається українська армія. Так, вони – не Рембо. Але справжні герої. Саме їм і маємо дякувати за відносно спокійне життя.