Новини

На них чекають на рідному підприємстві БІАГР

На них чекають на рідному підприємстві БІАГР

12.10.2022

Дуже часто посади мобілізованих так і лишаються вакантними – на них нікого не беруть, обходяться «внутрішніми резервами». І причина не лише в тому, що війна змусила скоротити обсяги випуску продукції. На підприємстві дуже цінують людей – своїх працівників. А це здебільшого фахівці високого рівня. Навіть у мирний час знайти, підготувати й виплекати таких непросто. Тож на підприємстві не втрачають надії, що ті, хто вимушено змінив виробничі приміщення на фронтові окопи, вже незабаром повернуться до звичної мирної роботи.

«Використовуємо його записи й пригадуємо пояснення»

Фахівець із заготівлі сировини БІАГР Анатолій Володимирович Пипко за освітою зоотехнік. Однак освіта нічого не значить, коли йдеться про колосальний досвід роботи з тваринами й неймовірну інтуїцію. Він, без перебільшення, чудовий фахівець своєї справи.

– Я за все своє життя не зустрічала професіонала такого класу, як Анатолій Володимирович, – говорить заступниця директора із заготівлі сировини БІАГР Світлана Миколаївна Захаренко. – Достатньо йому лише глянути на корову, й він одразу за зовнішніми ознаками може діагностувати захворювання й узагалі визначити, чи буде з тварини якийсь толк, чи ні. Раніше Анатолій працював у ТОВ «Білагро» завідувачем молочнотоварного комплексу в с. Колосівка. По суті, ми його переманили, адже маємо справу з понад 30 господарствами, й нам потрібен був гарний фахівець із заготівлі сировини. Торік у вересні Анатолій Володимирович погодився й перейшов на цю посаду. А вже 25 лютого 2022 року пішов служити в Територіальну оборону, хоча до цього жодного разу не тримав у руках зброю.

Світлана Миколаївна Захаренко відгукується про Анатолія Володимировича як про дуже добру, щиру й відкриту людину.

– На його місце так нікого і не взяли, – говорить вона. – Та й кого візьмеш? Де знайти такого фахівця? Оце двоє нас залишилося у відділі, й ми по черзі їздимо по господарствах, використовуємо записи, які вів Анатолій Володимирович, пригадуємо його пояснення. Та все це не те…

Бойовий офіцер пішов захищати країну

Сергій Вікторович Осипов влаштувався у «БіАГР» торік у квітні. Він був як справжня знахідка для підприємства: досвідчений фахівець, який до цього працював на керівній посаді у Миргородському водоканалі, Сергій Вікторович вирізнявся неабиякою відповідальністю, скрупульозністю в роботі. І добре ладив із людьми. Ще б пак: чоловік воював у зоні АТО, був офіцером, у підпорядкуванні якого перебували десятки людей.

На підприємстві Осипов працював майстром будівельних та монтажних робіт, в.о. керівника котельні. Однак 24 лютого 2022 року почалася війна, й того ж дня офіцер звільнився й добровільно пішов захищати країну.

А наступного дня звільнився і його підлеглий – оператор котельні 3 розряду Володимир Олексійович Волощенко. Він добровольцем поповнив лави ЗСУ.

Чоловік пропрацював на підприємстві усього 10 місяців. Зарекомендував себе як сумлінний і добросовісний працівник, гарна людина.

Технарі взяли до рук зброю

– Спокійний, розважливий, совісний, надійний, – саме так відгукується головний інженер компанії БІАГР В’ячеслав Миколайович Марченко про слюсаря-сантехніка 3 розряду Сергія Валерійовича Никіна. – Я знаю: коли він на зміні, то там завжди порядок.

Чоловік менш ніж рік пропрацював на підприємстві, обслуговував очисні споруди. Із перших днів війни служить у Теробороні.

А ось Кирило Олексійович Нехай – старожил у підрозділі технічного забезпечення процесу виробництва: він працює з лютого 2016 року налагоджувальником контрольно-вимірювальних приладів та автоматики 4 розряду (або, як кажуть у народі, кіповцем).

Досвідчений фахівець, він має спокійний, урівноважений характер. У квітні 2022 року Кирило Олексійович був мобілізований до лав ЗСУ. Служить зв’язківцем, зокрема обслуговує Starlink Ілона Маска на Авдіївському напрямку.

Житель с. Корнієнки Володимир Іванович Дігтяр влаштувався на підприємство в листопаді 2021 року. Працював слюсарем-ремонтником 3 розряду, обслуговував зовнішні мережі. Добросовісний, доброзичливий, веселий і людяний, говорить про нього В. М. Марченко. Зараз учорашній сантехнік – сержант ЗСУ, служить у прикордонних військах, охороняє кордон у Чернігівській обл.

«Чекаємо якнайшвидшого повернення»


У лабораторії компанії «Білоцерківська агропромислова група» працюють дві жінки, долі яких схожі: вони щодня моляться за своїх чоловіків-захисників і чекають на їхнє повернення.

До речі, чоловіки обох – теж працівники підприємства. Так, чоловік лаборантки хіміко-бактеріального аналізу Валентини Миколаївни Боровко Віктор Володимирович Дроздов справжній старожил підприємства БІАГР: він понад 20 років працює у відділі охорони сторожем. 2015 року за четвертою хвилею мобілізації потрапив у зону АТО. Воював у складі 17-ї танкової бригади. Непросте воєнне життя трохи полегшувало те, що разом із чоловіком служили семеро земляків. Із кимось Віктор зростав у Білоцерківці, із кимось працював, навіть товаришував… До речі, тоді ж захищав незалежність України й старший син Валентини Миколаївни Віктор Володимирович Боровко.

У лютому 2022 року, в перші дні війни, і чоловік, і син добровольцями вступили до лав ЗСУ, й жінка знову молиться за них і за всіх захисників України.

Чоловік її колеги та тезки Валентини Вікторівни Закружної Микола Миколайович працював у «БіАГР» підсобним робітником. Подружжя мешкає в Миргороді, й Микола Миколайович раніше багато років служив у Миргородській авіадивізії. Саме тому він був мобілізований одразу після початку війни. Потрапив у Тероборону.

Колегою М. М. Закружного у відділі капітального будівництва був Юрій Юрійович Дущенко. Невдовзі після мобілізації він уже був на передовій. Бив окупантів під Білою Церквою, після чого частину перекинули на ротацію в Західну Україну, потім – знову на фронт, тільки цього разу на Донбас у район Бахмута. Там було дуже гаряче, й Ю. Ю. Дущенко отримав поранення.

– Я підтримую зв’язок з усіма своїми підлеглими, мобілізованими на фронт, – розповідає заступник директора з генерального будівництва Павло Іванович Охрей. – Микола Миколайович Закружний і Юрій Юрійович Дущенко працюють підсобними робітниками вже кілька років. Виконували ремонтні роботи на різних об’єктах і зарекомендували себе як добросовісні, старанні працівники. Жодних претензій до них ніколи не було. Ми чекаємо їхнього якнайшвидшого повернення.

Восьмеро замість десяти

Ще одна сімейна династія – Яків Іванович і Олександр Якович Штомпелі з Бірок. Батько й син працювали на підприємстві «Білоцерківська агропромислова група» у відділі охорони. 25 лютого обидва з’явилися до військкомату, обидва були зараховані в підрозділ Територіальної оборони. Спочатку служили разом, та служба є служба, й зараз вони виконують свій громадянський обов’язок у різних місцях.

– Обидва сумлінно працювали, розуміли поставлені завдання з пів слова. Сказав – зробили, – розповідає начальник відділу охорони БІАГР Володимир Іванович Бабич. І додає: до війни, у мирний час, у відділі охорони працювало 10 працівників, та коли трьох сторожів мобілізували, на вакантні місця нових працівників не брали. Правда, перевели одного водія на посаду сторожа. Тож тепер восьмеро працівників виконують ту роботу, яку раніше робили десятеро.

«Ми бережемо його талісман»

Житель с. Бірки Володимир Григорович Самовик працював на підприємстві підсобним робітником усього лише кілька місяців, проте встиг зарекомендувати себе старанним і відповідальним працівником.

– Він безвідмовний, виконує будь-яку роботу, причому з посмішкою, позитивним настроєм, – говорить про свого колишнього підлеглого завідувачка адміністративно-господарської частини БІАГР Наталія Євгенівна Романченко. – У його лексиконі немає фраз: «Не можу», «Не знаю» чи «Не хочу». А ще Володя веселий, щирий, комунікабельний. Важко без таких, як він. Ми чекаємо на нього. І… бережемо його талісман.

На запитання, що ж воно за талісман, Наталія Євгенівна тільки посміхається. А потім усе ж пояснює: якось у відділ принесли з магазину порожні картонні коробки. У одній із них завалялася самотня цибулина. Володимир жартома підвісив її, й на диво цибулина не згнила, а повністю висохла. Вона провисіла з пів року, й потім у неї хтось встромив ще й випадково знайдену пір’їнку. Ось цей витвір випадкової фантазії Володимир і назвав своїм талісманом.

Так і висить та цибулина, нагадуючи про веселого й щирого чоловіка та сумлінного працівника, який вимушено став воїном.

– Після того, як Володя пішов проходити медкомісію, він так і не вийшов на роботу. Ми вже потім дізналися, що на початку березня 2022 року В. Г. Самовика призвали в армію. На його місце нікого не взяли. Раніше у нашому підрозділі працювало шестеро працівників, а зараз лишилося двоє. Та ми справляємося і дуже чекаємо наших хлопців, – каже Наталія Романченко

Сиророби й сировари


Лише півроку Богдан Олегович Васильченко працював виробником сиру 2 розряду: торік восени його призвали на строкову службу в ЗСУ. Зараз солдат-строковик теж захищає незалежність нашої країни.

Коли Богдана звільнили, на його місце прийшов працювати Сергій Григорович Коритін. І теж пропрацював у цеху лише пів року: 24 лютого 2022 року в Україну несподівано вторглися росіяни, й уже на другий день чоловік стояв у черзі добровольців під військкоматом. Потрапив у Територіальну оборону, служив у Лубнах, Багачці, Пирятині тощо.

Майже одночасно влаштувався на підприємство й Сергій Олександрович Свірідов. А 26 лютого 2022 року звільнився у зв’язку із зарахуванням до лав ЗСУ…

Григорій Іванович Зленко і Олег Васильович Романов працюють у сирцеху чи не найдовше: обидва прийшли 2015 року з інтервалом у кілька місяців.

– Досвідчені, відповідальні, сумлінні, трудолюбиві, – характеризує їх начальник цеху з виробництва сиру компанії БІАГР Олександр Ігорович Мищенко.

І додає, що О. В. Романов – учасник АТО, був розвідником-гранатометником. У перші ж дні війни обидва чоловіки добровільно вступили до лав ЗСУ. Григорій Іванович воює в Донецькій області. Це одна з найгарячіших ділянок на Південному фронті, а Олег Васильович зараз перебуває на реабілітації, адже неподалік Херсона він отримав поранення та контузію.

– На жаль, я не маю зв’язку з іще одним виробником сиру й учасником АТО – Ярославом Романовичем Полєтаєвим, – говорить Олександр Мищенко. – Знаю лише, що він десь на передовій. Сподіваюся, що з ним усе добре. Сумлінний, старанний, гарний працівник, працює в цеху три роки.

Ще один працівник сирцеху БІАГР, який зараз боронить незалежність країни – Микола Миколайович Коваленко.

У цеху він із 2018 року. Спочатку працював виробником сиру: фасував сир, та потім успішно пройшов стажування й освоїв професію сировара. Його призвали в ЗСУ у травні. Потрапив на передову, отримав контузію, був на реабілітації, а нещодавно знову повернувся на фронт, розповідає Олександр Мищенко.

На сьогодні в цеху працюють четверо сироварів. До війни їх було п’ятеро. Однак після звільнення Коваленка на вакантне місце нікого не беруть – чекають на його повернення.


В’ячеслав Вікторович Свирь теж починав роботу в сирцеху з фасування сиру. Згодом освоїв професію оператора розфасувально-пакувального автомата, має 4 розряд. Учасник АТО. 25 лютого як доброволець прибув до військкомату. Спочатку служив у Територіальній обороні, та зараз його військова частина виконує завдання у Харківській області.

Не зрадив своєму покликанню

Не лише рядові працівники компанії «Білоцерківська агропромислова група», а й керівники середньої ланки пішли на фронт. Один із них – начальник відділу продаж Полтавської області Дмитро Кенджебекович Міндабаєв. Він працює на підприємстві понад 10 років, а Полтавський відділ продажів, який він очолює, вважається одним із найкращих у БІАГР. У підпорядкуванні Дмитра – 27 працівників: молодих, активних, амбітних, із різними характерами, але вміло об’єднаних спільною роботою на результат.

– Пощастило тому командирові, у підрозділ якого потрапив наш Діма, – говорить генеральний директор підприємства Оксана Анатоліївна Кордубан. – Він дуже відповідальний, зібраний і педантичний у гарному розумінні цього слова. У нього все чітко розкладено по поличках, він у всьому любить порядок. Як відомо, максимальна увага до кожної дрібниці і вимогливість високого рівня – то ідеальні риси для ідеального воїна.

– Дмитро сам прибув до військкомату й став на захист крани, – додає комерційний директор БІАГР Сергій Анатолійович Онокій. – Він – людина, на яку точно можна розраховувати, завжди готовий підстрахувати й підставити плече.

Нерідко в армії вчорашні артилеристи стають піхотинцями, а танкісти беруть до рук автомати. Однак у випадку з Дмитром Міндабаєвим цього не сталося: він служить у роті забезпечення. Таким чином чоловік не зрадив своєму покликанню – годувати людей.

Замість післямови

Так уже історично склалося, що майже кожному поколінню українців доводилося боронити волю, свободу і свою державу: починаючи від козаків до воїнів УНР, холодноярців, від бійців ОУН–УПА – до Героїв Небесної Сотні, бійців добровольчих батальйонів та ЗСУ...

Свобода не дається задарма, і, на жаль, нам знову доводиться воювати за свою землю. Тож напередодні Дня козацтва та Дня захисника і захисниці хочеться ще раз сказати дякую нашим землякам, які захищають країну, жертвуючи особистим спокоєм і спокоєм своїх рідних. Вони ризикують своїм здоров'ям і життям заради територіальної цілісності України. Свобода не дається задарма...