Новини

Віктор Кордубан: «У США й на заході розуміють: без України неможливі ні політичний розвиток, ні розвиток світової економіки»

Віктор Кордубан: «У США й на заході розуміють: без України неможливі ні політичний розвиток, ні розвиток світової економіки»

23.09.2022

Проте виявилося, що й зараз увага всього світу прикута до подій в Україні, а всі демократичні країни одностайні як ніколи у тому, щоб зупинити російський фашизм. На щастя, наші воїни на фронті не втомлюються бити ворога, хоча багато кого з них мобілізували ще в лютому. А в тилу не втомлюються допомагати армії волонтери, які працюють без вихідних та перепочинку, з єдиною думкою: щоб іще зробити, щоб наблизити перемогу. Від початку війни голова ради директорів БІАГР, депутат Полтавської обласної ради Віктор Володимирович Кордубан надає серйозну підтримку українській армії, територіальній обороні, внутрішньо переміщеним особам. Нещодавно Віктор Кордубан здолав понад 7800 км, щоб «достукатися» до американських урядовців та закликати їх збільшити військову допомогу Україні.

«У людей на очах виступали сльози»

— Із 28 серпня по 5 вересня 2022 року разом із делегацією українських аграріїв я перебував у США, де зустрічався з міністром сільського господарства Томом Вілсеком, іншими американськими посадовцями, простими фермерами тощо, — розповідає про свою поїздку Віктор Володимирович Кордубан.

— Загалом ідея організувати такий візит належить відомій в Україні аграрній компанії «Брідерс Україна». Компанія тісно співпрацює з Посольством США в Україні та іншими американськими інституціями й організувала поїздку, в ході якої не урядовці, а звичайні українці мали переконати американців збільшити військову допомогу нашій країні.

— Українська делегація була численною?

— Близько 15 чол. Бажаючих, можливо, було й більше, але не всі мали відкриту візу до США. У мене така віза була, оскільки раніше неодноразово літав у цю країну. До нашої делегації увійшли як представники великих аграрних підприємств, так і фермери з різних регіонів України: Полтавської, Одеської, Миколаївської, Харківської, Житомирської та інших областей. Зокрема були аграрії з Чернігівської області, які побували під російською окупацією, з Житомирської та Миколаївської областей, чиї господарства розташовані неподалік від зони бойових дій. Один власник великого свинокомплексу розповідав, що коли росіяни впритул підійшли до їхнього села, люди в паніці розбіглися, й на роботу вийшло лише троє працівників. Голодні свині кричать, а троє працівників і вся родина власника ледве вправляються… Керівник переробного підприємства з м. Зміїв (Харківська обл.) згадував, як росіяни бомбили місто... Ми привезли коротеньке, але дуже красномовне відео зі зруйнованими фермами, згорілими елеваторами, знищеними будинками, розбитими дорогами. Воно не залишило нікого байдужим, у людей на очах виступали сльози…

Україна — запобіжник продовольчої безпеки у світі


— Розкажіть, будь ласка, про Вашу програму перебування у США.

— Вона була доволі насиченою. Щороку з кінця серпня до початку вересня у штаті Міннесота неподалік Чикаго дванадцять днів триває великий Державний ярмарок. Він поєднує торгівлю, розваги, виступи зірок, різноманітні шоу, а також демонстрацію сільськогосподарської техніки й обладнання. Нашу делегацію возили на цю сільськогосподарську виставку. Однак спершу, майже одразу після прибуття у Вашингтон, ми зустрілися з міністром сільського господарства. На сьогодні цю посаду обіймає відомий американський політик, член Демократичної партії, у минулому – губернатор штату Айова й міністр сільського господарства в уряді Барака Обами Томас Вілсек. Він із неприхованим інтересом близько 40 хв. вислуховував українських аграріїв про ситуацію в нашій країні, про очікуваний урожай, зерновий коридор та про те, як працювали транспортні артерії до війни. Треба сказати, що у США міністерство сільського господарства має дещо ширші функції, ніж в Україні. Воно контролює забезпечення населення продовольством, пропагує здорове харчування, а також бореться з голодом у всьому світі. Так от, у США вважають Україну серйозним запобіжником браку продовольства на Землі. Справді, наша країна є одним із головних постачальників продовольства. За інформацією Мінагрополітики Україна забезпечує їжею 40 млн своїх громадян і додатково — 400 мільйонів людей у різних країнах світу. Підтримуючи Україну, провідні держави світу не лише рятують демократію, а й убезпечують мільйони людей від голоду. До початку широкомасштабної війни Україна через морські порти експортувала близько 6 млн тонн продовольства на місяць і прагнула збільшити цей експорт. Для цього будувалися нові порти, покращувалася логістика… Через річкові порти й сухопутні та залізничні шляхи вивозили значно менше: близько 1 млн тонн на місяць. Останнім часом ця частка зросла до 2 млн тонн. Але це дуже мало! Так званий зерновий коридор теж не вирішує проблему вивезення продовольства. Зараз із українських портів виходять кораблі, що були завантажені ще до війни, причому їх — одиниці. За умови збереження адекватності з боку Росії знадобиться близько 6 місяців, щоб вивезти торішній урожай зернових. А де зберігати новий?

— За прогнозами, він буде значно меншим…

— Так, цієї весни в Україні засіяли лише 70% площ порівняно з минулорічними показниками, причому ця цифра включає й землі південних областей, які зараз окуповані, й східні області, де вирощений урожай неможливо зібрати через міни. Торік Україна зібрала понад 90 млн тонн зернових, цього року очікується близько 50 млн тонн. Тобто майже удвічі менше. Це жодним чином не впливає на продовольчу безпеку нашої країни. Зібраного збіжжя — пшениці, ячменю, жита, гречки — цілком вистачить, щоб Україна спокійно прогодувала себе наступного року. А ось проблема продовольчої безпеки у світі стоїть дуже гостро.

— Дефіцит зерна через блокаду українських портів вплинув на ціни? І загалом, яка ситуація в аграрному секторі?

— На жаль, ситуація критична. На зовнішніх ринках ціни на зернові зростають. Наприклад, продовольча пшениця коштує близько 360 євро за тонну (для порівняння: торік це було 270—250 євро). А в Україні ціни значно впали. На початку сезону аграрії продавали пшеницю з поля по 2—3 тис. грн. Зараз ціни трохи зросли, але значно нижчі, ніж були торік, коли пшеницю продавали по 5—5,5 тис. грн за тону. Значно подорожчало пальне, запчастини. Тож провести наступну посівну за нинішніх цін нереально. Бо коли зберігати врожай ніде й доводиться продавати пшеницю по 4 тис. грн з поля, виручених коштів не вистачить навіть на пальне, не кажучи про заробітну плату й плату за паї. А з іншого боку, якщо зараз, у вересні-жовтні, не посіяти озимину, наступного року взагалі не варто розраховувати на врожай.

— Ви пояснювали це американцям? І який вихід із ситуації бачите?

— Так, звичайно, саме про це ми й говорили на тій зустрічі з міністром. До речі, наші виступи онлайн слухали 360 чол. Крім того, були присутніми багато журналістів. У своєму виступі я стисло розповів про наші білоцерківські підприємства, про проблеми, з якими ми зіткнулися. Й докладніше спинився на шляхах розвитку України й зокрема сільського господарства. А вихід бачу єдиний: якнайшвидше завершення війни в Україні. Саме для цього наша країна має отримувати більше сучасної високоточної зброї. По суті, українські воїни — це живий щит, який убезпечує західний світ від путіна. Українці своєю кров’ю, своїми життями рятують свободу й демократію в усьому світі.

Гордість за країну й народ


— Під час перебування у США ми не обмежувалися спілкуванням із посадовцями, — продовжує свою розповідь Віктор Володимирович Кордубан. — Багато й плідно спілкувалися з простими американцями. І всі вони запевняли: «Ми захоплюємося моральним духом українців. Ми бажаємо Україні перемоги. Ми лягаємо спати і прокидаємося з молитвою про вашу державу, ЗСУ». При цьому люди зізнавалися: спочатку вони не вірили в перемогу України над путіним, та зараз, коли наші Збройні сили продемонстрували рішучість, мужність і героїзм, не сумніваються, що перемога у війні буде за нами. Запам’яталася зустріч із двома професорами-українцями в Університеті Вашингтона. Цей університет у столиці США — один із найбільших та найстаріших в країні. Торік йому виповнилося 200 років. Обидва професори — палкі патріоти України. Їм уже під 80 років, вони більшу частину свого життя живуть у США, але розмовляють українською, дуже цікавляться подіями у нашій країні. Один із професорів — лауреат Нобелівської премії, свого часу був ректором університету. За період, коли українець очолював університет, той із 25-ї позиції піднявся на п’яту сходинку. Та найбільше зустрічей було з американськими фермерами. У США немає великих агрохолдингів, сільське господарство — це здебільшого сімейні ферми, на яких без вихідних, відпусток і перепочинку працюють усі члени родини, інколи ще й кілька найманих працівників.

— Це здебільшого дрібні господарства?

— Найбільша ферма, яку ми відвідали, дає 470 тонн молока на добу. Американські фермери обробляють невеликі як за нашими мірками ділянки — 200, 300 га. Вони розкидані на значній відстані по всій країні й чимось нагадують хутори, які існували в Україні до колективізації. Тільки, звичайно, сучасні американські ферми оснащені потужною сільськогосподарською технікою, комп’ютерами, іншими пристроями. Але це не виключає того, що глава родини зранку й до вечора працює в полі на тракторі, його дружина чи старенька мати доїть корів, а діти порають худобу чи в інший спосіб допомагають дорослим. У мене особисто праця людини на землі викликає велику повагу. Вона близька й зрозуміла мені. 100 років тому українських фермерів (так званих куркулів) було повністю знищено. Тепер фермерський рух в Україні тільки починає відроджуватися. Можливо, приклад американців стане нам у нагоді.

— Заклопотані роботою люди зазвичай далекі від політики. Як американці реагують на війну в Україні?

— Скрізь нас дуже тепло зустрічали, ми постійно відчували повагу й гордість за свою країну, свій народ. Коли американці бачили наші вишиванки й розуміли, хто ми та звідки, одразу ж висловлювали підтримку чи, принаймні, піднімали догори великий палець: «Молодці!» Проїжджаючи через США, ми повсюди бачили українські прапори. Біля Білого дому постійно стоять люди з плакатами на підтримку України, нагадуючи про війну в нашій країні. У той день, коли ми там були, на пікет вийшли четверо людей: українка, росіянка, американець і єврейка. Отож переконався: підтримка України величезна, і це не може не радувати.