Віктор Володимирович Кордубан, голова ради директорів компанії «Білоцерківська агропромислова група»:

— Я закінчив агрономічний факультет Полтавського сільськогосподарського інституту (зараз Полтавський державний аграрний університет). Навчався з 1987 по 1992 роки. Після першого курсу мене призвали в армію, через рік повернувся й продовжив навчання. Наш курс був дуже великим – понад 100 студентів, адже на ньому навчалися хлопці, які відслужили і рік, і два в армії. На третьому курсі увесь наш курс послали на навчальну практику в учгосп «Ювілейний», що в с. Бречківка під Полтавою. Жили ми в гуртожитку й виконували різноманітну роботу: пололи бур’яни на дослідному полі, працювали на молочному комплексі в сусідньому селі Петрівка, складали на горищі тюки із сіном… Усього вже й не згадаю. Субота й неділя вважалися вихідними, й ще в п’ятницю студенти зазвичай роз’їжджалися по домівках. Та я чомусь не поїхав додому й залишився на вихідні в гуртожитку. Крім мене лишилося ще кілька осіб, зокрема Володя Гангур – він родом із Західної України й додому їздив хіба що на канікулах. І ось у суботу зранку в гуртожиток приходить керівництво учгоспу й наказує йти працювати, бо хтось із студентів учора не виконав своє завдання, кинув роботу та поїхав додому. Ми з Володею стали обурюватися такою несправедливістю, адже повністю виконали своє завдання ще вчора. Нас стали соромити, але ми стояли на своєму. І таки не вийшли на роботу. Ця принциповість вилізла нам боком: про наше «самоуправство» стало відомо в деканаті й навіть ректораті. Нас вирішили відрахувати з інституту. Підстав для цього не було: ми обоє добре вчилися, були одними з найкращих студентів на курсі. Та й на практиці працювали чесно і добросовісно. Єдина наша провина – що ми не встигли втекти з гуртожитку, як інші. Однак ректор наполягав на відрахуванні: мовляв, на майбутнє, щоб іншим була наука. До відрахування так і не дійшло: я тоді грав у теніс, захищав честь інституту на різних змаганнях, і за мене заступилася кафедра фізвиховання. Хто заступився за Володю Гангура, вже не пригадую. Здавалося, що веселого в цій історії? Однак щоразу, коли наш курс збирався на зустріч випускників, хтось обов’язково згадував про цю пригоду. Річ у тому, що ми обоє закінчили інститут із червоними дипломами. Володимир Васильович Гангур пішов у науку, захистив кандидатську й докторську дисертації й зараз працює професором, завідувачем кафедри рослинництва в навчальному закладі, з якого його збиралися відрахувати. Я теж ніби дечого досяг у житті. Принаймні, першим на курсі отримав почесне звання «Заслужений працівник промисловості України», двічі обирався депутатом Полтавської обласної ради. Одне слово, ми не шкодуємо про свою принциповість і зі сміхом згадуємо, як нас намагалися зламати.

Оксана Анатоліївна Кордубан, генеральний директор компанії «Білоцерківська агропромислова група»:

— Я теж навчалася в Полтавському сільськогосподарському інституті й теж була не останньою студенткою: добре вчилася, займалася спортом. У мене навіть брали інтерв’ю журналісти з обласної газети «Зоря Полтавщини». І тут не обійшлося без курйозу. Було це на четвертому курсі напередодні травневих свят. Редакція попросила керівництво інституту порекомендувати чотирьох найкращих студентів з Полтавщини, щоб із ними поспілкуватися й написати про них у газеті. Потрапила в цю «чудову четвірку» і я. Ми довго спілкувалися з кореспондентом про те, як ми навчаємося, чим захоплюємося, з ким товаришуємо... А наприкінці інтерв'ю кореспондент нас запитує, мовляв, звідки ж ви такі розумні й гарні? І аж розгубився, почувши відповідь. Виявилося, що троє з чотирьох (зокрема і я) були родом із Золотоніського району Черкаської області. Оце тобі найкращі ПОЛТАВСЬКІ студенти! А загалом студентський період – найцікавіший і найнезабутніший у житті. Тоді ми були молодими, наївними і дуже дружними: завжди підтримували один одного. Й усі події, усі негаразди сприймали оптимістично, з гумором.

Вікторія Володимирівна Михайлик, лаборант підприємства «БіАГР»:

— Для мене студентські роки – це зовсім недавній період життя. Три роки тому закінчила Полтавський коледж харчових технологій, зараз заочно навчаюся на бакалавра. Чомусь одразу пригадується життя в гуртожитку й те, як ми на спільній кухні готували їсти. Не можна було ні на мить лишити свою каструлю чи сковорідку без нагляду, бо голодні студенти могли й поцупили. І це при тому, що на заняттях – лабораторних, практичних – ми постійно мали справу з їжею. Пригадую, як ручною маслобійкою збивали масло. На День відкритих дверей пригощали тим маслом відвідувачів, зокрема керівників підприємств. Коли на третьому курсі проходила практику у компанії «БіАГР» і побачила масштаби виробництва, всі наші студентські зусилля показалися смішними. Я двічі була на виробничій практиці на підприємстві «БіАГР» – на третьому й четвертому курсах. Працювала в сирцеху, де фасують сир Білоцерківський. Дуже сподобався колектив: усі доброзичливі, привітні… Захотілося після коледжу потрапити сюди на роботу. На щастя, це мені вдалося.

Дар'я Сергіївна Рудик, лаборант компанії «БіАГР»:

— Я родом із Чернігівської області, з 2012 по 2016 роки навчалася в Полтавському коледжі харчових технологій. Коли студентів розподіляли на виробничу практику, ледь не всі хотіли потрапити на «БіАГР». У нас про це підприємство прямо легенди ходили: передове сучасне виробництво, чудові умови праці, лояльне керівництво… Пригадую, як на останньому курсі хотіла потрапити на переддипломну практику на підприємстві «БіАГР», але мене направили на «Полтавахолод». Написання диплому запам’яталося мені на все життя. Я працювала над ним місяць чи, може, й більше, та напередодні захисту викладач сказав, що все неправильно. І я в останню ніч на підлозі в гуртожитку робила нові креслення! Та зрештою захистила дипломну роботу на п’ятірку. А ще пригадую, як під час контрольної роботи з дисципліни «Обладнання» (цей предмет викладав у нас директор коледжу) дала свій конспект подрузі. Директор побачив, що вона списує, і забрав мій зошит. І повернув лише на випускному! Мені довелося заново писати конспект. Коли закінчила коледж, надіслала своє резюме у відділ кадрів компанії «БіАГР». Мене запросили на співбесіду, я її пройшла й стала працювати на підприємстві. І переконалася, що все правда: і про передове виробництво, й про доброзичливе керівництво. Умовами праці теж задоволена. Навіть не мріяла, що працюватиму в лабораторії, де є найсучасніше обладнання! Наприклад, аналізатор молока «Milkostаt» за лічені секунди визначає і виводить на дисплей комп’ютера цілу низку показників: жир, білок, щільність, кислотність, лактозу і т. д.